вересневий настрій

                  Аромати осені

Чим пахне осінь?- Айстрами і м"ятою...

У чорнобривцях вересневий щем.

Пливуть хмарини сиві понад хатою -

Запахло навкруги рясним дощем.

Чим пахне осінь? - Білими туманами,

Що стеляться над річкою, як дим,

Нічними зорями, ранетами рум"яними,

Світанком срібно-росяним, блідим.

Чим пахне осінь? - Знай! Грибами білими

І свіжими опеньками в саду,

Грушками соковитими, дозрілими,

Вином, як в кошик виноград кладу.

Чим пахне осінь? Бульбами печеними,

На ватрі, у диму, із часником...

На клумбі осінь пахне хризантемами,

Закоханим - весільним рушником.

Чим пахне осінь? - Звабою, принадою,

Іскринкою кохання у очах...

Холодним ранком осінь пахне кавою,

А шлейфом шоколадним по ночах.

@ М. Яновська

Із збірки " Квіти любові"

Чорнобривців не сіє вже мати...

Чорнобривці вже сію сама,

Щоб рідненьку її пам'ятати,

Не забути щоб з пісні слова.

Сію чорнобривці на городі -

Біля стежки та поміж грядок.

Лікарями стануть при нагоді

Й, мов сторОжа, всі стоять в рядок.

Сію чорнобривці коло хати - 

Давній український оберіг.

Сію, щоби дітям нагадати:

Не забудьте батьківський поріг!

Сію чорнобривці при дорозі- 

Проводжають в світ дітей вони,

Я ж завжди чекатиму на розі:

Повертайтесь, дочки і сини!

Чорнобривців  вже не сіє мати -

Я давно вже їх сію сама.

Своїх дочок будУ научати:

Не забудьте із пісні слова!

Сійте чорнобривці: на городі,

На балконі, клумбі, під вікном!

Після мене внукам при нагоді

Заспівайте пісню всі гуртом!

 # Таїсія  Ястремська

Кінець літа пахне нездійсненими мріями. Саме в серпні стає зрозуміло, що всі плани не збулись і вони відкладаються на міфічний "наступний рік". Ми намагаємося вхопити останнє справжнє тепло і саме тоді воно по-особливому приємне. В серпні стає сумно від передчуття осені, яка зарядить дощами, брудом і безкінечними похмурими днями. Літо, ніби намагається вичавити з себе всі барви, які аж горять жовтими головами соняхів і чорнобривців. 

Літо вмирає, поступово відживаючи, як стара згорблена людина. Ні одна пора року так не гасне, як літо. Бо саме воно-пора особливих сподівань. І коли дні ще довгі, здається, що все буде добре. Але зовсім скоро вони скуціють, скоротяться до миттєвості світла і почнеться життя в сірому мішку осені і вологої поліської зими... 

Коли літо йде до горизонту - стає дуже сумно. Не такий депресивний ні теплий вересень, ні яскравий жовтень, ні, навіть, брудний листопад. Найсумніший саме серпень. Бо він  - передчуття осені. Він, ніби день народження 40-ка річної жінки: попереду ще стільки всього хорошого, а краще все ж вже позаду. 

Серпень пахне димом з картоплиння, яблуками, букетами, свячених на Спаса, квітів. Він дивує спекою і помідорами. Серпень, то так ніби хочеш вскочити в останній вагон...

Серпень - не час підбивати підсумки, але  й надіятись на щось теж не варто. Прийдуть нові приємності, але вони будуть інші. Тому варто втримати в долонях останні сонячні дні літа. Рахувати їх також дуже приємно, чому б і ні?? 

... У кожного своя асоціація з серпнем. Мабуть, в кожного це дитячі згадки про прощання з літом, друзями, бабусями і дідусями. Ось вони: стоять і випроводжають вас на автобус, махають руками і сумно всміхаються. І вам радісно від того, що їдете додому, а там - ванна з гарячою водою і всі "плюси" міського життя. А з іншго боку, сумно – десь вже аж за горизонтом лишилися безтурботні радощі літніх днів і вечорів, посиденьки під хатою, нестиглі вишні, перші симпатії і сподівання на щастя. Червень – пахне надією. Серпень – розчаруваннями. І чомусь з роками їх все більше і більше...

Сіло втомлене і щасливеє Літечко на порозі, плете Вінок... В подарунок Сестрі своїй, Осені, на добру пам'ять і ніжну згадку... Турботливо перебирає довірливі Квіточки одна до одної, любується ними, пригортає до Серця... В кожній з них залишило часточку Душі своєї!.. - Сині Волошки, здається, ввібрали своїми Очима всю бездонну синь ласкавого Неба... Червоні Маки дарують теплу пам'ять про казкові вранішні і вечірні Зорі... Білосніжні Ромашки, вічні Наречені, перешіптуються-гадають:"Любить.., не любить.., до Серця пригорне.., забуде?.. " А лілові Дзвоники ледь чутно озиваються срібною Мелодією назустріч сумному зітханню теплого Вітру... Прощально-трепетно дзвонять і раз у раз вдячно кланяються широкому Полю, золотим Стерням, розкішним Дібровам... Плете Літо Вінок і збирається в далеку Дорогу... Перебирає в своїй пам'яті теплі, погожі Дні, згадує сповиті чорними Хмарами і покраяні Блискавицями Ночі... Ніжно-прекрасні Світанки на березі замріяного Стоходу і полум'яно-романтичні, закохані Вечори на околиці... І там, в далеких Краях, приходитимуть до нього в солодких Снах чарівні Ночі, сповиті теплими Туманами... І знову падатимуть поснулі Зорі в беззахисно застигле Плесо серед казкової Тиші... Тепер уже в Снах... Ось відсвяткуємо ще з тобою, Літечко, свято Успіння і ... проведемо в далеку Дорогу... Понесуть тебе Журавлі на своїх білих крилах в далекі краї... І зависне невагомо між високим Небом і осиротілою Землею їх тужливий, до болю щемний клич... Прощай, Літо!.. Ми будемо тебе згадувати і ... чекати через рік!..

ДО ПОБАЧЕННЯ!.......

Плоди зрілості

Зрілість – це коли менше ставиш запитань, а ще менше – віриш відповідям.

Коли менше слухаєш людей, а більше – музику тиші.

Коли менше жалієшся, а ще менше звинувачуєш когось.

Коли не біжиш за часом, а він не обганяє тебе.

Коли всміхаєшся на те, що інших дратує.

Коли на похвалу реагуєш іронічно.

Коли нічого не робиш, коли не знаєш, що робити.

Коли не журишся, якщо чогось не маєш.

Коли тобі не самотньо, якщо когось не маєш.

Коли не ганяєшся за щастям і не притягуєш нещастя.

Коли тобі не соромно, якщо чогось не знаєш.

Коли перестаєш боятися дзеркала і рахувати зморщки.

Коли в душі тихо, спокійно і свіжо, як у світлиці.

Коли Бог усе більше стає твоїм союзником.

Мирослав Дочинець. "Різнотрав'я".

Мудра притча про те, як навчитися бути щасливим

Ішов якось по запиленій дорозі старий і навчений життям чоловік.

Він не поспішав: то зупиниться, щоб помилуватися птахами в небі, то подивиться на польові квіти, що ростуть біля дороги.

Тут він побачив чоловіка, який йшов йому назустріч і ніс на плечах важку ношу. Одного погляду на цю людину було достатньо, щоб зрозуміти, наскільки їй важко.

– Чому ти вибрав собі шлях тяжкої праці і нескінченних стpaждань? – запитав зустрічного старий.

– Я стpaждаю не просто так! Я терплю випробування для того, щоб моїм дітям і онукам довелося жити в благополуччі і щасті, – відповів нещасний.

– Всі мої предки робили це: прадід прирікав себе на непосильну працю заради діда, дід гарував заради батька, батько тягнув лямку заради мене, а я буду терпіти страждання заради благополуччя моїх дітей.

– Скажи, а хтось із членів вашої родини взагалі був колись щасливим? – запитав мудрий мандрівник.

– Поки що ні, але мої діти і внуки вже точно стануть щасливими! – захоплено промовив бідний чоловік.

– Знаєш, є така мудрість: неграмотний нікого не може навчити читати, а заєць ніколи не виховає сокола, – промовив мудрець.

– Спочатку потрібно спробувати самому бути щасливим, і тільки потім ти сам зможеш навчити своїх дітей мистецтву щастя.
Це і буде найцінніше, що ти можеш їм залишити після себе!

Запам’ятайте цю мудрість!

Поділіться цією мудрою притчею зі своїми друзями, можливо комусь із них вона допоможе змінити життя